Оржицька районна рада
Оржицький район, Полтавська область

85-ті роковини Голодомору в Україні: «Голод 33-го – біль душі і пам’ять серця»

Переглядів: 333

«Я бачу той розпач безсилих людей

І погляд голодних дитячих очей,

В долоні затиснуті п'ять колосків,

Гвинтівку і вирок жорстоких катів.»

Щороку в четверту суботу листопада світ вшановує пам’ять загиблих в роки Голодомору 1932-1933 років. Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам замислитися над історією українського народу, над його нелегкою долею.

Голодне лихоліття 33-го - не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана, що пекучим болем пронизує пам'ять багатьох поколінь українців. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 15 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.

Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Був час коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність. Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Це був найстрашніший злочин Сталіна і його найближчих опричників, сотень тисяч їхніх яничарів на місцях. Безпосередньою реквізицією зерна та інших продуктів займалися спеціальні уповноважені, комітети незаможників, “буксирні” бригади та інші “активісти”. Під виглядом боротьби з куркульством вони довели селян до відчаю.  Реквізиторські групи нишпорили по селах і забирали останні жмені зерна. Люди або вмирали з голоду або накладали на себе руки. Траплялися непоодинокі факти людоїдства. За короткий час Україна вкрилася суцільними могилами.

Ця страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління.

Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей.

Його жертвами стали і ті, хто вижив у 1932–1933 роках. Бо мали забути, хто вони, ким були їхні предки, що мають зберегти для світу їхні нащадки. Мали забути, хто і за що їх вбивав.

Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам'ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз'їдає тіло й душу нації - перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.

Смерть і забуття – ціль Сталіна та його поплічників щодо українців.

Вона не досягнута. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам’ятаємо. Ми існуємо, бо пам’ятаємо.

Пам’ятаємо про Голодомор.

Ми пам’ятаємо, як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу.

Ми пам’ятаємо, що стається із тими, кому забракне снаги відстояти свободу. Хто проміняє її на хліб. Як вслід за свободою втратить і його.

Ми пам’ятаємо, як дорого коштує віра у привабливі гасла. Як «землю селянам» перетворилося на «в землю селян».

Але ми також пам’ятаємо українців, які піднімалися на боротьбу проти комуністичного режиму. Своїми повстаннями вони завдавали йому дошкульних ударів, робили слабшим, неспроможним повторити потім десь інде, в поневоленій ним частині Європи, злочини масштабу Голодомору.

Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, як ослаблені голодом показували світові силу людяності.

Ми пам’ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйонів його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності.

Ми пам’ятаємо тих українців, які берегли пам’ять про пережите, хоча платили за це волею чи навіть життям.

Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч з нами у нинішній боротьбі.

Тому спадкоємці тодішніх вбивць досі прагнуть стерти її. Вони намагалися переписувати підручники історії в Україні, закривати тут архіви, поширювали брехню про Голодомор у світі.

Але правда виявилася сильнішою, пам’ять – нездоланною. І такими ж зробила нас.

Руки дитини, яка двадцять років тому вперше запалила свічу пам’яті, стали руками солдата, які тримають автомат, захищають батьків.

Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді бабці про пережите у 1932–1933 роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл.

Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками нині дає сили захищати себе і нащадків.

Ми пам’ятаємо! Ми сильні!

У суботу 24 листопада  о 16-00 годині схилімо голови і запалімо свічі пам’яті за тими краянами, які загинули голодною смертю, ставши жертвами репресій тоталітарного режиму.  Нехай святі вогники зігріють душі невинних жертв Голодомору. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди, бо жива пам'ять у наших серцях. Вічна слава загиблим і вічна слава Україні!

« повернутися до списку новин